Історія футболу на Донеччині нерозривно пов'язана з індустріальним розвитком регіону наприкінці XIX століття. На відміну від багатьох інших регіонів України, де гра поширювалася переважно через освітні заклади або військові гарнізони, на Донбас футбол прийшов разом із західноєвропейськими інженерами, підприємцями та кваліфікованими робітниками.

Особливу роль відіграли переселенці з Уельсу, які прибули до Юзівки після заснування металургійного підприємства валлійським промисловцем Джоном Джеймсом Юзом. Разом із ними на Донбас потрапили елементи британської спортивної культури, серед яких важливе місце займав футбол. На межі XIX–XX століть англійські та валлійські спеціалісти організовували товариські матчі між працівниками заводів і шахт.

Не менш важливий внесок зробили бельгійські та німецькі колоністи, які працювали на металургійних, машинобудівних і гірничих підприємствах регіону. У Маріуполі, Юзівці, Костянтинівці, Горлівці та інших промислових центрах формувалися перші футбольні гуртки й команди.

У перші роки XX століття футбол поступово виходив за межі іноземних громад. До нього долучалася місцева молодь, учні технічних училищ, службовці та робітники підприємств. Змагання спочатку мали епізодичний характер, однак уже до початку Першої світової війни склалася система регулярних матчів.

Юзівське спортивне товариство, у складі якого діяла футбольна команда, було зареєстроване 1910 року (за деякими джерелами — 1912-го). Кістяк команди складали робітники та службовці металургійного заводу — здебільшого іноземці, хоча у складах були й місцеві гравці. Команда грала товариські та показові матчі із сусідами з Маріуполя, Краматорська, Таганрога. Уже 1912 року юзівська ліга разом із лігами Києва, Одеси, Харкова, Миколаєва та Севастополя увійшла до Всеросійського футбольного союзу.

У Кубку Донбасу 1913 року брали участь команди Юзівки, Дружківки, Краматорська та Костянтинівки. Перший матч відбувся 11 травня 1913 року в Юзівці: господарі обіграли представників Дружківки з рахунком 2:1. Загалом команда Юзівки перемогла всіх суперників, лише раз розійшовшись миром 1:1 із дружківчанами в гостях. У підсумку Юзівка стала першою, Дружківка — другою. Турнір засвідчив: футбол перестав бути розвагою вузького кола іноземців і перетворився на популярний вид спорту серед місцевого населення.

У 1913–1917 роках футбольне життя продовжувало розвиватися: проводилися міжміські матчі, створювалися нові команди при шахтах і заводах. А 1915 року збірна Юзівки, що представляла Донбас-лігу, виграла першість Футбольного союзу Півдня. Водночас Перша світова війна, революційні події 1917 року та подальша громадянська війна суттєво перервали процес організаційного становлення футболу в регіоні.

Після завершення громадянської війни футбольне життя Донбасу почало відновлюватися вже у першій половині 1920-х років. Радянська система фізичної культури зробила ставку на масовий спорт, а великі підприємства стали центрами розвитку футбольних колективів.

Характерною особливістю цього періоду було створення команд при шахтах, металургійних заводах, машинобудівних підприємствах і транспортних організаціях. Футболісти часто були водночас робітниками підприємств і представляли свої трудові колективи на змаганнях різного рівня.

У 1920-х роках регулярно проводилися чемпіонати округ і міст. Найактивнішими футбольними центрами стали Сталіно (нині Донецьк), Маріуполь, Горлівка, Краматорськ, Костянтинівка та Макіївка. Особливе значення мало створення спортивних товариств — «Динамо», «Спартак», «Локомотив», «Сталь», «Вугільник», «Авангард»: саме через них здійснювалася організація спортивної роботи в регіоні.

У 1930-х роках Донбас став одним із найсильніших футбольних регіонів Української РСР. Потужна промислова база дозволяла будувати стадіони, фінансувати команди та залучати талановитих спортсменів.

Того ж 1936 року першість УРСР проводилася за чотирма групами. Найбільшу за кількістю команд першу групу виграла команда заводу ім. Орджонікідзе з Краматорська.

У передвоєнні роки футбол набув масового характеру. Матчі збирали тисячі глядачів, а провідні команди Донбасу вже успішно конкурували з клубами Києва, Харкова, Москви та Ленінграда. Однак початок німецько-радянської війни у 1941 році фактично призупинив розвиток гри: значна частина спортсменів пішла на фронт, багато стадіонів було зруйновано або переобладнано для військових потреб.

Підсумок доби

До 1941 року Донеччина пройшла шлях від поодиноких матчів, організованих валлійськими, бельгійськими та німецькими фахівцями, до одного з найрозвиненіших футбольних регіонів. Саме в цей період були закладені традиції шахтарського футболу, сформована система заводських і шахтарських команд та створені передумови для появи клубів, які згодом стали символами українського футболу. Особливе місце серед них посів майбутній «Шахтар», історія якого стала продовженням процесів, започаткованих ще на початку XX століття.

Завершення Другої світової війни поставило перед Донбасом надзвичайно складне завдання відбудови промисловості, міст і спортивної інфраструктури. Разом із шахтами та металургійними комбінатами відроджувався й футбол. Уже в 1945–1946 роках у Сталіно, Макіївці, Горлівці, Краматорську, Жданові (Маріуполі), Костянтинівці та інших містах поновили роботу футбольні секції, а на стадіонах знову почали проводитися матчі.

Відродження обласного футболу

У перші повоєнні роки головною метою стало відновлення системи масових змагань. Центральне місце посідали чемпіонат Сталінської області, Кубок області, міські першості, спартакіади трудових колективів і турніри колективів фізичної культури (КФК).

Саме КФК стали фундаментом повоєнного футболу Донбасу. Практично кожна велика шахта, металургійний завод або машинобудівне підприємство мали власну команду. Найсильніші колективи представляли трести «Сталінвугілля» та «Макіїввугілля», металургійні комбінати Жданова і Єнакієвого, машинобудівні заводи Краматорська й Дружківки. На відміну від професійного футболу, представленого лише кількома клубами, система КФК охоплювала тисячі футболістів і десятки міст та селищ області. Саме звідси поповнювалися команди майстрів.

Чемпіонати області та боротьба футбольних центрів

У другій половині 1940-х і протягом 1950-х років чемпіонат області став одним із найсильніших регіональних турнірів Української РСР. У боротьбі за першість регулярно брали участь представники Сталіно, Макіївки, Горлівки, Краматорська, Жданова, Костянтинівки, Артемівська та інших міст. Для багатьох колективів перемога в обласній першості відкривала шлях до республіканських змагань КФК, і чемпіон області нерідко успішно виступав на всеукраїнському рівні.

Особливого значення набували матчі між шахтарськими командами центрального Донбасу та представниками металургійних центрів Приазов'я. Такі зустрічі збирали багатотисячну аудиторію і фактично ставали спортивними святами міст.

Кубок «Робочої газети»

Важливу роль у популяризації футболу відігравав Кубок «Робочої газети» — один із найпрестижніших турнірів серед колективів фізичної культури Української РСР. Для команд Донеччини участь у цих змаганнях була можливістю заявити про себе за межами області: у різні роки представники Сталіно, Краматорська, Горлівки, Макіївки та Жданова успішно проходили кілька стадій турніру, зустрічаючись із найсильнішими аматорськими командами республіки. Кубок «Робочої газети» став своєрідним містком між масовим футболом і командами майстрів — саме завдяки йому багато футболістів отримували запрошення до клубів класу «Б» і навіть до провідних команд союзного рівня.

Донецькі клуби у класі «Б»

Після реформування радянського футболу значна частина команд Донбасу отримала можливість виступати в класі «Б» — другому за рангом дивізіоні союзного футболу. У різні роки регіон представляли команди Краматорська, Жданова, Горлівки, Костянтинівки, Макіївки та Сталіно. Ці колективи були важливим резервом для головної команди області — «Шахтаря»: тут проходили становлення сотні футболістів, які згодом виходили на союзний рівень.

Змагання класу «Б» у 1950-х роках відзначалися надзвичайною географією: команди Донбасу зустрічалися з суперниками з усієї України, Молдови, Північного Кавказу та півдня РРФСР. Такі турніри сприяли підвищенню спортивного рівня регіонального футболу та формуванню власних тренерських шкіл.

Піднесення «Шахтаря»

Паралельно з розвитком масового футболу зростав авторитет головного клубу області. Після бронзових нагород чемпіонату СРСР 1951 року «Шахтар» поступово закріпився серед провідних клубів країни, а у другій половині 1950-х стабільно виступав у вищому дивізіоні радянського футболу.

Переломним став прихід у 1960 році тренера Олега Ошенкова. Він зробив ставку на футболістів, вихованих у футбольному середовищі Донбасу, і створив боєздатний колектив, який поєднував технічну майстерність та характер шахтарського краю.

Історія футболу Донеччини цього періоду не обмежувалася успіхами «Шахтаря». У 1960–1980-х роках область мала одну з наймасовіших футбольних систем в Українській РСР. Щороку проводилися чемпіонат і Кубок області, першості міст і районів, турніри виробничих колективів, змагання колективів фізичної культури, чемпіонати спортивних товариств «Авангард», «Спартак», «Колос» і «Трудові резерви». Сотні команд брали участь у цих турнірах, а стадіони навіть невеликих міст і селищ регулярно збирали тисячі вболівальників.

Лідери аматорського футболу Донеччини

Еліту аматорського футболу області в 1960–1980-х формували «Новатор» (Маріуполь), «Соцдонбасівець» (Донецьк), «Сілур» (Харцизьк), «Кольормет» (Бахмут), «Шахтар» (Горлівка), «Портовик» (Маріуполь), «Хімік» і «Словхліб» (Слов'янськ), «Авангард» і «Блюмінг» (Краматорськ), «Бажановець» (Макіївка), «Антрацит» (Кіровське). Ці колективи були постійними претендентами на перемогу в чемпіонаті та Кубку області й у республіканських турнірах серед КФК.

Особливо успішно виступали маріупольські команди, які представляли металургійні комбінати та морський порт. Сильні футбольні традиції сформувалися також у Харцизьку, Краматорську, Горлівці та Слов'янську. Для багатьох молодих футболістів виступи в цих командах ставали першим кроком до професійного футболу: саме через аматорські колективи проходила значна частина майбутніх гравців «Шахтаря», «Авангарда» (Краматорськ) та інших клубів майстрів.

Чемпіонат області як кузня талантів

У 1970–1980-х роках чемпіонат Донецької області вважався одним із найсильніших регіональних турнірів Радянського Союзу. За рівнем організації, кількістю команд та глядацьким інтересом він часто не поступався змаганням команд майстрів нижчих ліг. Саме тут формувалося нове покоління футболістів Донбасу: багато відомих гравців починали шлях у складах «Новатора», «Сілура», «Портовика», «Хіміка», «Бажановця» та інших колективів.

До кінця 1980-х Донеччина мала одну з найпотужніших футбольних структур в Україні: сильний флагман у вигляді «Шахтаря», розгалужену мережу команд майстрів, десятки конкурентоспроможних аматорських клубів та багатотисячну армію юних футболістів.

Напередодні Незалежності

Останні роки існування СРСР стали періодом переходу до нової епохи. Наприкінці 1980-х почали змінюватися економічні умови функціонування спортивних клубів, а футбольні колективи поступово переходили від відомчої моделі до самостійніших форм управління. До 1991 року Донеччина підійшла як один із найавторитетніших футбольних регіонів країни: за плечима були чотири Кубки СРСР, медалі союзних чемпіонатів, участь у єврокубках, десятки сильних аматорських клубів та ціла плеяда футболістів, які прославляли шахтарський край далеко за межами України.

Розпад СРСР у 1991 році відкрив нову сторінку в історії українського футболу. Для Донеччини цей період став часом найбільшого піднесення: саме впродовж 1991–2014 років футбольні клуби області досягли найвагоміших успіхів як на національній, так і на міжнародній аренах, а регіон остаточно закріпив за собою статус одного з головних футбольних центрів України.

Від кубкової команди до футбольного флагмана України

На початку незалежності головним представником Донеччини залишався «Шахтар». У перших чемпіонатах України донецький клуб поступався лідерством київському «Динамо», проте поступово скорочував відставання, і вже в середині 1990-х регулярно ставав призером першості.

Першим значним успіхом незалежної доби став виграш Кубка України 1995 року: у фіналі донеччани здолали «Дніпро» — 1:1 в основний час і 7:6 у серії пенальті — та вперше завоювали національний трофей. Наприкінці 1990-х «Шахтар» уже систематично боровся за чемпіонство: срібні медалі 1994, 1997, 1998, 1999, 2000 та 2001 років, бронзові нагороди, регулярні виступи в єврокубках.

У наступні роки «Шахтар» перетворився на постійного претендента на чемпіонство. За президентства Ріната Ахметова клуб отримав сучасну інфраструктуру, потужну академію та можливість залучати футболістів світового рівня. У 2009 році відкрилася «Донбас Арена» — перший в Східній Європі стадіон елітної категорії УЄФА.

Нові професійні клуби Донеччини

Паралельно розвивався й інший професійний футбол області. Особливе місце посів «Металург» (Донецьк): створений 1996 року, клуб швидко пройшов шлях від нижчих ліг до української Прем'єр-ліги, у 2000-х неодноразово ставав бронзовим призером чемпіонату та регулярно виступав у єврокубках. Важливим явищем став і «Олімпік» (Донецьк): заснований 2001 року, клуб створив власну систему дитячо-юнацької підготовки та напередодні 2014 року вперше пробився до Прем'єр-ліги.

Не менш помітну роль відігравав маріупольський футбол. Провідним клубом Приазов'я був «Металург» (Маріуполь), який згодом виступав під назвою «Іллічівець». Маріупольці багато років були стабільними учасниками Вищої ліги та Прем'єр-ліги, неодноразово доходили до півфіналів Кубка України й виховали чимало футболістів для юнацьких та молодіжних збірних країни.

Чемпіонат області: протистояння «Конті» та «Словхліба»

На аматорському рівні найяскравішою сторінкою початку XXI століття стало суперництво «Конті» (Костянтинівка) та «Словхліба» (Слов'янськ). Обидва колективи мали потужну фінансову підтримку місцевих підприємств і стали безумовними лідерами обласного футболу 2000-х. Матчі між Костянтинівкою та Слов'янськом фактично перетворилися на головне дербі аматорського футболу Донеччини: саме ці клуби найчастіше розігрували чемпіонські титули області та представляли регіон у всеукраїнських аматорських змаганнях. Особливо успішним був «Словхліб», який поступово став найтитулованішим клубом в історії чемпіонатів області.

Чому в області було два чемпіони?

Особливістю футбольного життя Донеччини у 1990-х і 2000-х роках було існування двох паралельних заліків: чемпіона серед дорослих команд і чемпіона у клубному заліку. Клубний залік враховував результати не лише головної команди, а й резервних складів, юнацьких та молодіжних колективів. Тому нерідко одна команда вигравала турнір серед дорослих, а інший клуб ставав переможцем загального заліку. Така система стимулювала розвиток дитячо-юнацького футболу та забезпечувала комплексний підхід до роботи футбольних організацій.

Народження Чемпіонату Донбасу

На початку 2010-х керівництво футбольних федерацій Донецької та Луганської областей зіткнулося з проблемою зниження конкуренції в регіональних турнірах: найсильніші клуби значно переважали суперників. У 2012 році було ухвалене історичне рішення про проведення об'єднаного Чемпіонату Донбасу — турніру найкращих аматорських команд двох областей. Його завданнями стали підвищення спортивної конкуренції, підготовка команд до чемпіонату України серед аматорів, популяризація футболу та відновлення історичних традицій футбольної ліги Донбасу, яка існувала ще до революції 1917 року.

Першим переможцем об'єднаного турніру серед команд Донеччини став «Словхліб» (Слов'янськ), підтвердивши своє домінування в регіональному футболі початку 2010-х, а сам турнір швидко набув авторитету серед футбольної громадськості регіону.

Напередодні випробувань

До весни 2014 року футбол Донеччини переживав безпрецедентне піднесення: «Шахтар» вигравав чемпіонати України та виступав у Лізі чемпіонів, «Металург» і «Іллічівець» стабільно грали в еліті, «Олімпік» виходив до Прем'єр-ліги, а чемпіонати області та Донбасу залишалися одними з найсильніших аматорських турнірів країни. Саме тому події 2014 року стали вододілом в історії регіонального футболу: вони завершили найуспішнішу епоху розвитку футболу Донеччини та започаткували новий, надзвичайно складний період його існування.

Події весни 2014 року стали найсерйознішим випробуванням для футболу Донеччини за всю його історію. Внаслідок російської гібридної агресії частина території області опинилася під окупацією, багато стадіонів і спортивних споруд були втрачені, а більшість професійних та аматорських клубів змушені були припинити діяльність або змінити місце базування. Попри надзвичайно складні умови, футбольна спільнота Донеччини не лише зберегла систему змагань, а й створила нову модель розвитку регіонального футболу.

Релокація Федерації футболу Донецької області

Одним із перших викликів стало забезпечення роботи керівного органу футболу регіону. Після початку бойових дій Федерація футболу Донецької області була змушена залишити Донецьк. Спочатку її діяльність було відновлено у Слов'янську — першому великому місті області, звільненому українськими військами влітку 2014 року. Згодом адміністративним центром обласного футболу став Краматорськ, який фактично перебрав на себе функції спортивної столиці підконтрольної Україні частини Донеччини: тут розмістилися керівні органи федерації, проводилися наради, жеребкування та координація всіх футбольних змагань області.

Фактично Федерація футболу Донецької області стала однією з перших регіональних спортивних організацій України, яка повністю адаптувалася до умов війни та продовжила свою діяльність.

Відновлення Чемпіонату Донбасу

Уже 2015 року було ухвалено рішення продовжити проведення Чемпіонату Донбасу — спільного турніру команд Донецької та Луганської областей, започаткованого ще до початку війни. В умовах фактичного розриву традиційних спортивних зв'язків цей турнір став символом єдності українського Донбасу. У змаганнях брали участь найсильніші аматорські колективи, які представляли Краматорськ, Слов'янськ, Костянтинівку, Покровськ, Добропілля, Бахмут, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінну та інші міста.

Однак уже через кілька років організатори зіткнулися з серйозною проблемою логістики: великі відстані, необхідність перетину численних блокпостів і значні транспортні витрати ставали дедалі більшим навантаженням для аматорських клубів. У сезоні 2017 року представники Луганщини відмовилися від подальшої участі саме через складність логістики та витрати на переїзди. Після цього турнір фактично трансформувався у змагання винятково серед представників Донецької області.

Особливості футбольної карти Донеччини

Війна істотно змінила географію турнірів. Особливо складною була ситуація для клубів півдня області: команди Маріуполя, Волновахи, Микільського та Мангуша через віддаленість від північних футбольних центрів і складність сполучення не могли регулярно брати участь у повноцінному обласному чемпіонаті. Тому значна частина колективів Приазов'я виступала у Відкритому чемпіонаті Маріуполя, який фактично став окремою потужною регіональною лігою і дозволяв підтримувати ігрову практику та футбольну активність у прифронтовій зоні.

Кубок голови обласної військово-цивільної адміністрації

Для збереження спортивної єдності області було започатковано новий престижний турнір. Наприкінці сезону переможці окремих футбольних зон зустрічалися в розіграші Кубка голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Спочатку право участі отримували чемпіони окремих регіонів, згодом формат змінили — і за почесний трофей боролися по два найкращі колективи північної та південної частин Донеччини. Турнір фактично визначав абсолютного чемпіона області та ставав кульмінацією футбольного сезону.

Нова стратегія розвитку футболу

Новий етап розпочався після обрання головою Федерації футболу Донецької області Максима Єфімова. За його ініціативи була розроблена комплексна обласна програма розвитку футболу, яка враховувала реалії воєнного часу та потребу модернізації спортивної інфраструктури. Основними напрямками стали будівництво сучасних футбольних майданчиків, створення мережі полів зі штучним покриттям — у школах, містечках і селах, розвиток дитячо-юнацького футболу, підтримка аматорських клубів та проведення масових шкільних змагань. Фактично вперше в історії області було поставлено завдання забезпечити футбольними майданчиками не лише міста, а й селища та сільські громади.

Ліга шкільного футболу

Одним із найуспішніших проєктів Федерації стала Ліга шкільного футболу. Перший масштабний проєкт реалізували у Краматорську, де до регулярних змагань долучилися десятки шкіл. Успішний досвід швидко поширився на Покровськ, Бахмут, Слов'янськ, Дружківку та Костянтинівку. Змагання тривали протягом усього навчального року та охоплювали тисячі школярів — для багатьох дітей саме Ліга шкільного футболу стала першим кроком до занять у дитячо-юнацьких спортивних школах.

Нова інфраструктура Донеччини

Попри близькість до лінії фронту, у 2016–2021 роках футбольна інфраструктура області активно розвивалася. Справжнім проривом стало будівництво сучасного критого футбольного манежу в Краматорську: він дав змогу проводити зимові тренування, дитячі турніри, збори професійних команд і масові заходи незалежно від погоди. Паралельно з'явилися повнорозмірні синтетичні поля нового покоління — у Добропіллі, Слов'янську та Краматорську (одразу три сучасні поля стандартного розміру).

Завдяки цьому Донеччина стала одним із небагатьох регіонів України, де навіть узимку проводилися повноцінні футбольні змагання: зимові чемпіонати області серед дорослих, зимові турніри дитячо-юнацьких команд, ветеранські та міжобласні змагання. Футбол в області фактично став цілорічним видом спорту.

Донеччина напередодні нового випробування

До початку 2022 року футбольна система Донеччини, попри втрату значної частини території та наслідки війни, залишалася однією з найорганізованіших в Україні: відновлений чемпіонат області, нова система регіональних турнірів, модернізована інфраструктура, масовий шкільний футбол і безперервність дитячо-юнацьких змагань. Футбольна спільнота довела, що навіть в умовах війни здатна не лише зберігати традиції, закладені понад сто років тому, а й створювати нові можливості для розвитку гри. Проте 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення Росії поставило перед футболом Донеччини виклики, які виявилися ще складнішими, ніж випробування попередніх восьми років.

24 лютого 2022 року стало ще одним трагічним рубежем в історії Донецької області. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації призвело до нової хвилі руйнувань, масового переміщення населення та фактичної зупинки більшості спортивних змагань на території регіону.

Проте навіть у цих надзвичайно складних умовах футбольна спільнота Донеччини не припинила своєї діяльності. Навпаки — футбол став одним із чинників збереження єдності людей, підтримки дітей та допомоги постраждалим мешканцям області.

Від футбольної асоціації до волонтерського хабу

З початком повномасштабної війни Громадська спілка «Асоціація футболу Донецької області» фактично перетворилася на потужний волонтерський центр. Керівництво організації, члени виконкому, тренери та футбольний актив області долучилися до вирішення першочергових гуманітарних завдань.

Одним із найважливіших напрямків стала евакуація дітей — вихованців футбольних академій, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та секцій футболу. За сприяння українських і міжнародних партнерів сотні юних футболістів отримали можливість виїхати до безпечних регіонів України та країн Європи. Водночас Асоціація допомагала організовувати навчально-тренувальний процес на нових місцях проживання, підтримуючи зв'язок між вихованцями, тренерами та футбольними школами.

Не менш важливою стала гуманітарна діяльність: представники футбольної спільноти брали участь у доставці та розподілі продуктів харчування, медикаментів, засобів гігієни та інших необхідних речей для мешканців Донеччини, які постраждали від бойових дій.

Підтримка ветеранів футболу

Особливу увагу Асоціація приділила ветеранам футболу Донеччини. Багато колишніх футболістів, тренерів і футбольних функціонерів опинилися у надзвичайно складних життєвих обставинах: дехто втратив житло внаслідок обстрілів, інші потребували лікування або матеріальної підтримки. У цих умовах Асоціація організувала програми адресної фінансової допомоги ветеранам, залучаючи благодійників, футбольні організації України та міжнародних партнерів.

Нові партнерства та футбольна дипломатія

У роки повномасштабної війни особливого значення набули міжрегіональні зв'язки. Були налагоджені тісні дружні та ділові відносини з футбольними організаціями Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Закарпатської областей. Ця співпраця дозволила проводити спільні турніри, навчально-тренувальні збори, дитячі фестивалі та благодійні футбольні заходи. Футбольні організації інших регіонів України фактично стали партнерами Донеччини у справі збереження її футбольної спадщини.

Збірна Донеччини та Кубок регіонів

Попри всі труднощі, футбольне життя продовжувалося. Аматорська збірна Донецької області взяла участь у розіграші Кубка регіонів України. У межах підготовки та проведення турніру команда провела низку матчів, зокрема з ветеранськими командами міста Дніпро та збірною Полтавської області. Такі зустрічі мали не лише спортивне, а й символічне значення, демонструючи єдність українського футболу та підтримку Донеччини з боку інших регіонів держави.

Закарпаття — територія дитячого футболу Донеччини

В умовах війни одним із центрів розвитку дитячого футболу для вихованців Донеччини стало Закарпаття. Саме тут регулярно проводяться літні футбольні табори, дитячі фестивалі, турніри та навчально-тренувальні збори. Для багатьох дітей, які були змушені залишити рідні домівки, ці заходи стали можливістю не лише продовжити займатися улюбленою грою, а й зберегти відчуття приналежності до великої футбольної родини Донбасу.

Команда «Донбас» — продовження традицій

Символом спадкоємності футбольних традицій стала поява команди «Донбас». До її складу увійшли найкращі футболісти клубів, які брали участь в останніх довоєнних чемпіонатах Донецької області. Фактично ця команда стала збірною аматорського футболу Донеччини та продовжувачем традицій багатьох поколінь футболістів регіону.

Участь у всеукраїнських турнірах та товариських матчах дозволила зберегти футбольне представництво області навіть тоді, коли проведення повноцінного чемпіонату на рідній землі стало неможливим. Сьогодні «Донбас» грає в чемпіонаті Харківської області, а до цього сезону брав участь у чемпіонаті Дніпропетровщини та відкритому чемпіонаті Харкова.